Освячені раз і назавжди — змінювані щодня

Ми освячені вже зараз, відколи віддали своє життя Ісусові! Освячення — це не спроба заслужити прийняття від Бога. У Христі наш дух освячений раз і назавжди, а через оновлення розуму ця святість має ставати помітною в нашій душі, тілі, виборі та стосунках. «Бо однією жертвою Він удосконалив навіки тих, хто освячується» — Послання до Євреїв 10:14.

Дивіться на YouTube

Слухайте подкаст

Головна думка навчання

Це розрізнення дає змогу уникнути двох крайнощів. Перша вимагає від людини здобувати Боже прийняття дедалі кращою поведінкою — це легалізм. Друга вважає, що коли Ісус простив гріх, то спосіб життя вже не має значення — це зловживання благодаттю. Євангеліє не веде ні до релігійного страху, ні до байдужості щодо гріха. Благодать дарує нам нову ідентичність і силу, щоб жити відповідно до того, ким ми стали в Христі. Святість — це не ціна спасіння, а плід належності до Бога.

Вступ

Коли в церкві заходить розмова про святість, дехто одразу думає про заборони. Інші згадують свої падіння і відчувають, що Бог мусить бути ними розчарований. Ще інші, почувши слово «освячення», уявляють людину, яка відсторонилася від звичайного життя, завжди серйозна й безперервно контролює власну поведінку.

Натомість Новий Завіт починає розмову про святість з іншого місця. Він починає з того, що зробив Ісус, а не з того, що ми здатні зробити для Бога. Лише побачивши звершене діло Христа, ми можемо правильно зрозуміти заклик до святого життя.

Розгляньмо два твердження. Перше звучить так: «Я мушу вести достатньо святе життя, щоб Бог мене прийняв». Друге каже: «Оскільки Ісус простив усі гріхи, то не має значення, як я живу». Обидва минають Євангеліє. Ми живемо свято не для того, щоб Бог нас прийняв. Ми вчимося жити свято, бо в Христі вже прийняті, виправдані й відокремлені для Нього.

Святе життя — не корінь спасіння. Воно — його плід.

Подумаймо про предмети, які використовували в храмі. Біблія називала святими жертовник, посуд, одяг, місце й день. Жоден із цих предметів не мав морального характеру. Вони були святими, бо їх вилучили зі звичайного вжитку й призначили для Бога. Це показує перший вимір святості — належність. Свята людина — це насамперед людина, що належить Богові, відокремлена для Нього, для життя з Ним. Моральна зміна не є неважливою, але вона виростає з цієї належності.

Значення святості та освячення

У Старому й Новому Завіті слова, пов’язані зі святістю, охоплюють відокремлення для Бога, присвячення, очищення та життя, що відповідає Божому характеру. Не можна зводити святість лише до переліку заборонених речей. Святість починається з Бога — Він цілковито відмінний від створіння, чистий, добрий і нероздільний у Своїй природі. Коли ми наближаємося до Бога, то стаємо подібними до Нього, а те, що присвячене Йому, стає святим через належність до Нього.

У Книзі Буття 2:3 Бог освятив сьомий день. У Книзі Вихід освячували народ, священників, скинію та посуд. У Новому Завіті Ісус говорить про храм, що освячує золото, і про жертовник, що освячує дар. Ці приклади показують, що основний зміст — це не «ніколи не помилятися». Він означає призначення для Бога. Коли йдеться про людину, з цієї нової належності випливає також очищення поведінки.

У 1 Посланні до Коринтян 1:2 Павло називає віруючих «освяченими в Христі Ісусі» та «покликаними святими». Він пише це спільноті, де були поділи, тілесність, аморальність і зловживання під час Вечері Господньої. Павло називає їх святими не тому, що їхня поведінка досягла досконалості. Він називає їх так через їхнє становище в Христі, а потім навчає, як жити відповідно до цього становища.

Спочатку Бог говорить, ким ви є в Христі. Потім навчає вас, як жити згідно з цією правдою.

Що таке освячення

Освячення — це діло Бога, те, що Ісус зробив для нас на хресті. Він освятив нас і очистив, а через Святого Духа дає нам силу над гріхом. Через це діло людина відокремлюється від панування гріха, присвячується Богові та стає здатною до життя, яке виражає Божий характер. У Новому Завіті освячення має кілька взаємопов’язаних вимірів: це становище, отримане в Христі, адже віруючий був омитий, освячений і виправданий (1 Кор 6:11); це реальність, звершена однією жертвою Ісуса (Євр 10:10–14); це зміна способу мислення й поведінки через Слово та дію Духа (Ів 17:17; Рим 12:2); а також це майбутнє доповнення, коли наші смертні тіла буде змінено (Рим 8:23; Флп 3:20–21).

Тож ми можемо говорити про освячення звершене, пережите й довершене. Звершене освячення говорить про те, що Христос учинив у нашому дусі. Пережите освячення стосується оновлення душі та підпорядкування тіла Богові. Довершення настане під час воскресіння, коли викуплення охопить і тіло в повному, видимому вимірі — ми отримаємо нові, змінені тіла.

Чим освячення не є

Освячення — це не система збирання балів у Бога. Це не спроба спонукати Його любити нас, зцілювати, вести чи відповідати на молитви. Бог прийняв нас в Улюбленому через Ісуса, а не на підставі результатів наших релігійних зусиль.

Це також не зовнішнє пристосування до стилю певної групи. Людина може змінити одяг, мову й звички, а все одно жити в гордині, засудженні та страху. Святість не полягає в утраті особистості чи зацікавлень — нам не потрібно починати жити дивно. Святий Дух не створює копій інших людей. Він змінює нас на образ Христа.

Освячення не означає й безгрішної досконалості душі й тіла вже зараз. Якби вся людина автоматично змінилася в мить нового народження, нам не були б потрібні ні оновлення розуму, ні дисципліна, ні заклик ходити за Духом.

Це також не байдужість до гріха. Благодать не каже, що гріх став добрим. Вона каже, що Ісус поніс його кару й зламав його панування. Той самий Павло, який навчав про достаток благодаті, запитував: «Чи залишатимемося в гріху, щоб благодать примножувалась?» — і рішуче відповідав: «Ніколи!»

«Що ж скажемо? Чи залишатимемося в гріху, щоб благодать примножувалась? Аж ніяк!»

— Римлян 6:1–2

Виправдання й освячення

Виправдання й освячення випливають з однієї й тієї самої жертви Христа, але описують різні аспекти спасіння. Виправдання послуговується мовою суду. Воно відповідає на питання про наш статус: чи стоїмо ми перед Богом як винні, чи як праведні? Бог визнає праведною людину, яка вірить в Ісуса. Це відбувається не на підставі діл Закону, а через віру в Нього і в те, що Він для нас звершив.

Освячення ж послуговується мовою храму, належності та перемін. Воно відповідає на питання: кому я належу і як ця належність впливає на моє життя? У Христі ми були відокремлені для Бога. Далі ми вчимося мислити, обирати й діяти згідно з новою ідентичністю.

«Ви були омиті, ви були освячені, ви були виправдані в імені Господа Ісуса Христа і Духом нашого Бога.»

— 1 Коринтян 6:11 (описовий переклад)

Послідовність важлива. Павло не каже: «Якщо ви достатньо виправитеся, то, можливо, колись будете освячені». Він проголошує звершений факт людям, які все ще потребують багатьох змін. Наша поведінка має дозрівати, але фундамент цієї зміни — звершене діло Ісуса.

Старий і Новий Завіт

Щоб добре зрозуміти освячення, треба побачити різницю між Завітами. Закон Мойсея не був морально поганим — Павло називає заповідь святою, справедливою і доброю (Рим 7:12). Проблема була не в Божому стандарті, а в нездатності занепалої людини виконати його власними силами.

Закон виявляв гріх і позбавляв людину ілюзії власної праведності. Він був як досконале дзеркало: показує бруд на обличчі, але не може його змити. Закон вказував на потребу Спасителя, але не міг дати нового духа, раз і назавжди очистити сумління чи дати життя. Послання до Євреїв каже, що попередня система нічого не доводила до досконалості, а повторювані жертви лише нагадували про гріхи.

Новий Завіт не знижує Божого стандарту. Він дає те, що було потрібне людині, щоб жити інакше: нове серце, нового духа, оселення Святого Духа та досконалу жертву. Римлян 8:2 називає цю нову реальність «законом Духа життя в Христі Ісусі». Ми вже не живемо під системою осуду — Святий Дух діє в нас зсередини.

Ендрю Воммак рішуче застерігає від змішування Завітів. Якщо віруючий каже, що спасений благодаттю, але щоденні стосунки з Богом будує на власних результатах, він повертається до мислення «заслужити». Тоді після доброго дня він почувається гідним молитви, а після поганого дня тікає від Бога. Новий Завіт дає змогу приходити до Отця на підставі крові Ісуса, навіть коли ми потребуємо виправлення. Закон казав людині, якою вона має бути. Нове народження робить так, що в дусі вона стає новим створінням, а Святий Дух уможливлює їй нове життя.

Освячені однією жертвою

Серцевина цього навчання — Послання до Євреїв 10. Священники Старого Завіту стояли й щодня приносили жертви, бо їхня праця ніколи не закінчувалась. Ісус, принісши одну жертву, сів праворуч Бога. Його становище показує, що діло завершене.

«За цією волею ми були освячені жертвою тіла Ісуса Христа раз і назавжди.»
«Однією жертвою Він удосконалив навіки тих, хто освячується.»

— Євреїв 10:10.14 (описовий переклад)

Ці вірші поєднують те, що звершене, з тим, що й надалі виявляється в житті. Ми були освячені жертвою Ісуса, а водночас ми — люди, в яких ця святість має ставати дедалі помітнішою. Основою є не повторення жертви і не повторне переконування Бога, щоб Він нам простив. Основа — жертва, принесена раз і назавжди. Жертва Ісуса закрила питання провини — наш осуд нічого до неї не додає.

Воммак відносить слова про вдосконалення передусім до народженого заново духа. Це не означає, що наші думки, емоції та поведінка вже досконалі. Це означає, що найглибша частина нашої ідентичності була створена заново, з’єднана з Господом і запечатана Святим Духом.

Дух, душа і тіло

Перше послання до Солунян 5:23 згадує дух, душу і тіло. Це розрізнення допомагає відповісти на питання, чому людина після нового народження може справді належати Богові й водночас усе ще боротися зі старими думками, реакціями та спокусами. Модель духа, душі й тіла допомагає описати цей досвід, хоча Біблія спрямовує заклик до святості до всієї особи.

Дух, освячений і досконалий у Христі

Друге послання до Коринтян 5:17 каже, що людина в Христі — нове створіння і що старе минуло. Мова тут не може йти про тіло, адже після навернення воно виглядає так само. Не може йтися й про всі думки та емоції, бо вони автоматично не змінюються. Нове створіння стосується насамперед нашого духа.

Перше послання до Коринтян 6:17 каже, що той, хто єднається з Господом, є з Ним одним духом. Ефесянам 4:24 описує нову людину як створену за Богом у праведності й істинній святості. У цій частині людини ми не намагаємося лише стати новим створінням — ми приймаємо вірою факт, що ним є. Ми дозріваємо не через постійне споглядання старої людини. Ми дозріваємо, дивлячись у Слово й розпізнаючи нову людину, яку створив Бог.

Душа, оновлювана правдою

Душа охоплює спосіб мислення, волю, емоції, пам’ять і набуті реакції. Людина може отримати нового духа, але далі носити в розумі програми з колишнього життя. Вона може вважати себе нікчемною, реагувати гнівом, боятися відкинення чи шукати безпеки в гріху. Це не доводить, що в ній нічого не змінилося. Це показує, що її розум потребує оновлення.

Римлянам 12:2 не каже, що ми будемо створені заново через зміну поведінки. Воно каже, що ми змінюємося через оновлення розуму. Боже Слово діє як дзеркало, в якому ми бачимо духовну реальність. Почуття показують нам слабкість тіла й емоцій. Слово відкриває те, що Бог звершив у дусі. Оновлення — це не одноразове зворушення, воно полягає в заміні брехні правдою, а потім у прийнятті рішень, що відповідають правді. Коли розум погоджується з духом, життя Бога починає вільніше виражатися в емоціях і поведінці.

Тіло, віддане Богові

Саме по собі тіло не є злим. Воно може служити гріхові або праведності. Павло каже не віддавати своїх членів гріхові як знаряддя беззаконня, а віддавати їх Богові як знаряддя праведності (Рим 6:12–13). У Римлянам 12:1 він просить віруючих приносити свої тіла як жертву живу, святу, приємну Богові.

«Зі страхом і тремтінням здійснюйте своє спасіння, бо це Бог діє у вас — і хотіти, і чинити.»

— Филип’ян 2:12–13

Тіло потребує дисципліни, але воно не є джерелом нового життя. Ми не намагаємося примусити тіло продукувати духовність. Дух через оновлений розум керує тілом. Повне викуплення тіла ще попереду: Римлянам 8:23 каже, що ми очікуємо викуплення нашого тіла, а Филип’ян 3:21 провіщає зміну тіла приниження на подобу славного тіла Христа. Бог діє в нас — тому ми можемо діяти й відповідати послухом.

Як освячення стає помітним

Християнське життя полягає не в тому, щоб переконувати Бога дати нам святість. Воно полягає в співпраці зі Святим Духом, щоб те, що ми отримали в Христі, пронизало наш спосіб мислення й дії. Галатам 5:16 не каже: «Власним зусиллям переможіть усі бажання плоті, а тоді, може, почнете жити в Дусі». Послідовність зворотна: ходіть за Духом, і ви не виконуватимете пожадливостей плоті. Перемога приходить через зосередження на житті Духа, а не через постійну концентрацію на гріху.

Це не означає пасивності. Благодать не скасовує наших рішень — вона вчить нас ухвалювати їх з нового місця. Римлянам 6 неодноразово вживає три слова, що описують практичний процес освячення:

1. Знати — що стара людина була розіп’ята, і пізнати, що Христос уже вчинив.
2. Вважати — цю правду істинною, навіть коли емоції кажуть щось інше.
3. Віддавати — Богові конкретні рішення, слова, стосунки, дії та своє тіло.

Це і є практичний процес освячення. Ми не будуємо нової ідентичності з нуля. Ми дозволяємо, щоб отримана ідентичність спрямовувала щоденне життя.

Плід Духа і діла плоті

У Галатам 5 Павло зіставляє діла плоті з плодом Духа. Діла стоять у множині, тоді як плід Духа — в однині. Любов, радість, мир, довготерпіння, ласкавість, доброта, вірність, лагідність і самовладання утворюють єдине життя Духа, виражене по-різному. Цей плід уже присутній у народженому заново дусі, адже віруючий з’єднаний з Господом, і в ньому живе Святий Дух. Тож ми молимося не як люди, цілком позбавлені любові чи миру — ми вчимося черпати з того, що Бог уже вклав у нас.

Проте наповнення Духом не означає, що кожна реакція автоматично буде зрілою. Можна мати Святого Духа й усе одно реагувати згідно з неоновленим розумом. Тому Павло говорить про ходіння за Духом — ходіння описує повторюваний спосіб життя, а не окремий духовний досвід.

Діла плоті

Біблійне слово «плоть» не завжди означає фізичний організм. У цьому контексті воно описує природний спосіб життя, незалежний від Бога. Плоть віруючого охоплює сферу душі та фізичності, коли вона не підпорядкована правді духа. Звідси випливають, зокрема, аморальність, заздрість, гнів, поділи, п’янство та брак самовладання. Ми не долаємо цього засудженням самих себе — осуд зосереджує людину на собі й часто посилює хибне коло. Бог показує нам правду, щоб ми могли обернутися, оновити мислення й обрати послух.

Плід Духа

Плід росте завдяки стосункам із джерелом життя. Гілка не продукує виноград напругою, а перебуванням у виноградній лозі. Ісус казав в Івана 15, що без Нього ми нічого не можемо вчинити. Освячення — це не самовдосконалення, незалежне від Христа. Це життя Христа, виражене через людину, яка перебуває в Ньому, оновлює розум і відповідає на провід Духа.

Найкращий тест зрілості — не кількість пережитих проявів і не обсяг набутих знань. Питання в тому, чи зростають у стосунках любов, мир, довготерпіння та самовладання. Дари Духа показують Його силу. Плід показує, якою мірою наш характер підпорядковується Його життю. Плід Духа — не ціна Божої присутності, а видимий наслідок того, що Дух уже живе в нас, а ми вчимося співпрацювати з Ним.

Чи гріх і далі є проблемою

Після нового народження гріх більше не є проблемою, що визначає наш статус перед Богом. Ісус поніс його кару, а віруючий був виправданий. Усі гріхи були охоплені однією жертвою Христа: минулі, теперішні й майбутні. Ісус не вмирає знову, коли віруючий падає. Наш народжений заново дух не стає кожні кілька днів то праведним, то грішним. Викуплення має вічний характер, і віруючому не потрібно народжуватися наново після кожної помилки.

Проте це не означає, що гріх став нешкідливим. Треба розрізняти вічне викуплення й тимчасові наслідки наших виборів. Гріх і далі діє руйнівно в душі, тілі, стосунках і свідченні. Римлянам 6:16 застерігає, що людина стає рабом того, кому слухняна. Ефесянам 4:27 каже не давати місця дияволові. Євреїв 3:13 застерігає від зачерствіння через оману гріха. Ці застереження були адресовані віруючим.

• Гріх може притупити сумління й ускладнити розпізнавання Божого проводу.
• Він може будувати залежності та руйнівні схеми в розумі й тілі.
• Він може ранити чоловіка чи дружину, дітей, спільноту й людей, перед якими ми є свідками.
• Він може відбирати мир і впевненість — не тому, що Бог перестав любити, а тому, що людина перестає погоджуватися з правдою.
• Він може призвести до тривалого зачерствіння й дедалі свідомішого відходу від віри.

Тому твердження, що «гріх уже не є проблемою для Бога», потребує доброго пояснення. Воно означає, що Бог розрахувався за гріх у тілі Ісуса й не вимагає другої оплати. Воно не означає, що гріх не має наслідків або що Отець схвалює все, що ми робимо.

Очищене сумління

Сумління, очищене кров’ю Христа, однак не є байдужим сумлінням. Тут варто розрізнити два голоси, які можна сплутати. Осуд — це загальне звинувачення, він каже: «Ти безнадійний, іди від Бога» і веде до того, щоб ховатися. Викриття Духа вказує на конкретний гріх, нагадує, ким ти є в Христі, і веде до правди та свободи. Дух веде до світла, де ми називаємо гріх і приймаємо очищення.

Навернення і визнання гріха

Коли віруючий згрішить, він не повинен тікати від Бога, доки знову не відчує себе гідним. Натомість Святе Письмо показує сталий взірець повернення, що складається з чотирьох кроків.

Крок	Що робити
1. Прихід до світла	Не ховай гріха й не тікай від Бога — прийди до Нього в правді та щирості.
2. Називання правди	Погодься з Богом щодо того, що сталося: «Те, що я зробив, було злом. Я не хочу цього виправдовувати».
3. Прийняття прощення	Обіприся сумлінням на діло Ісуса. Подякуй, що Він уже поніс цей гріх на хресті й не помре за нього знову.
4. Зміна напрямку	Повернися до правди, закрий доступ супротивникові. Якщо ти когось скривдив, перепроси й виправ шкоду.

Справжнє покаяння — це не тривале карання себе. Грецьке поняття метаноя вказує на зміну мислення, що веде до зміни напрямку. Смуток може її супроводжувати, але сам по собі смуток ще не є переміною. Благодать дає змогу подивитися на гріх без заперечення й без втрати ідентичності дитини Божої.

Коли впадеш, не тікай від Бога. Біжи до Отця, який уже відкрив тобі дорогу через кров Ісуса.

Отцівське виховання в любові

Отцівське картання, про яке говорить Послання до Євреїв, відрізняється від осуду. Осуд — це вирок винному, він веде до відкинення, а його тягар уже поніс за нас Христос. Отцівське картання — це стосунки Отця з прийнятою дитиною: воно служить нашому добру й приносить плід праведності. Отець виправляє нас саме тому, що вже прийняв нас як Своїх дітей.

Чи можна втратити спасіння

Питання про втрату спасіння легко може заступити тему освячення, тому варто відповісти на нього ясно й коротко. Ендрю Воммак не приймає ні погляду, що людина втрачає спасіння через кожен серйозний гріх, ні спрощеної версії принципу «раз спасенний — завжди спасенний», згідно з яким пізніша свідома відмова від Христа не мала б жодного значення.

Спасіння не можна випадково загубити чи «нагрішити». Його не втрачає людина, яка впала, бореться, переживає час сумнівів або почувається далеко від Бога. Спасіння ґрунтується на вірі в Христа, а не на безпомилковій поведінці.

Проте зрілий віруючий може свідомо, добровільно й остаточно зректися віри в Ісуса. Воммак спирає цей погляд передусім на Євреїв 6:4–6. Текст описує людей із глибоким досвідом Бога, які згодом відпадають. У цьому тлумаченні йдеться не про несвідому помилку, емоційну кризу чи окремий гріх, а про розмисне відкинення Христа людиною, яка справді Його пізнала.

Грішна поведінка сама по собі не скасовує спасіння, але може зачерствити серце. Євреїв 3:13 говорить про оману гріха. Людина може довго відкидати правду, аж доки не дійде до місця свідомого зречення віри. Тому благодать дає безпеку, але не вчить легковажити застереженнями Писання. Обітниці й застереження в Посланні до Євреїв звернені до реальних спільнот віруючих: не лякай людину, що бореться, кожним падінням, але й не заспокоюй людину, яка свідомо відкидає Христа.

Не всі євангельські традиції однаково тлумачать ці уривки. Проте в душпастирському навчанні ми не повинні лякати спасених людей, що кожне падіння означає втрату вічного життя. Якщо людина прагне Бога, турбується станом свого серця і хоче повернутися, вона не поводиться як той, хто свідомо й остаточно зрікся Христа.

Спасіння ти не втрачаєш через мить слабкості. Його можна відкинути лише свідомо, добровільно й з повним усвідомленням того, чого людина зрікається.

Спасіння й нагорода

Новий Завіт розрізняє також втрату нагороди та втрату спасіння. Спасіння — це дар Божої благодаті, фундаментом якого є Ісус Христос: вчинки не купують вічного життя. Натомість нагорода стосується оцінки нашого діла та відповідальності за життя: її можна здобути або втратити залежно від того, що постало з нашого послуху. Це розрізнення захищає і від страху, що один поганий день скасовує спасіння, і від легковажного ставлення до того, як ми живемо.

Як жити в освяченні сьогодні

Сучасний віруючий, народжений заново й наповнений Святим Духом, не потребує повертатися до системи релігійного контролю. Йому потрібно навчитися жити з нової ідентичності. Наведені нижче практики не слугують здобуттю Божої любові — вони допомагають душі й тілу підпорядкуватися життю, яке ми вже отримали.

Починайте з ідентичності. Не починайте день із питання: «Чи буду я сьогодні достатньо добрим?» Почніть з правди: «Я в Христі. Мій дух зроблено новим. Я належу Богові. Святий Дух живе в мені. Тому я можу сьогодні обрати життя, що відповідає Йому». Це не позитивне мислення, а згода зі Словом.

Оновлюйте розум Словом. Йдеться не лише про кількість прочитаних розділів. Зупиняйтеся на правді, роздумуйте над нею, промовляйте її й застосовуйте до конкретних ситуацій. Якщо роками реагуєте страхом, вам потрібне не лише рішення, а глибока зміна образу Бога, себе й обставин. Слово поступово руйнує старі способи мислення.

Віддавайте тіло Богові. Тіло має звички. Воно потребує меж щодо сексуальності, їжі, алкоголю, відпочинку, телефону, грошей та слів, які ми промовляємо. Дисципліна не спасає, але дає змогу тілу служити тому, що дух розпізнає як добре. Не запитуйте лише: «Чи дозволено?» Запитуйте також: «Чи це мною керує і чи допомагає мені виражати життя Христа?»

Швидко реагуйте на викриття Духа. Святий Дух не веде через осуд. Осуд каже: «Ти безнадійний, сховайся від Бога». Викриття показує конкретно: «Ця поведінка не відповідає тому, ким ти є. Прийди до Отця й обери правду». Не виправдовуйте гріха, але й не будуйте з нього своєї ідентичності.

Дозвольте плодові дозрівати у стосунках. Святість перевіряється вдома, на роботі й у спільноті. Легко говорити про духовну ідентичність, а важче лагідно відповісти, дотримати слова, пробачити, зберегти вірність і опанувати гнів. Саме у стосунках невидиме життя духа стає видимим.

Користайтеся спільнотою. Оновлення розуму не мусить відбуватися на самоті. Нам потрібні здорове навчання, молитва, щирі розмови та люди, які нагадують нам правду. Спільнота має не контролювати сумління, а допомагати нам ходити у світлі й підводитися після падіння.

Запитання для особистої відповіді

1. Чи намагаюся я здобути Боже прийняття своєю поведінкою, чи живу з прийняття, отриманого в Христі?
2. У якій сфері я й досі визначаю себе через давній гріх, поранення чи невдачу?
3. Яке переконання мого розуму найбільше суперечить тому, що Слово говорить про мого нового духа?
4. Чи є гріх, який я виправдовую тим, що знаю про Божу благодать?
5. Який один конкретний вибір дасть змогу цього тижня виявити любов, мир чи самовладання Духа в моїх стосунках?

Завершення — святість як плід, а не ціна

Бог закликає нас до святості не для того, щоб залишити нас з тією самою старою природою та самим лише переліком вимог. У Христі Він зробив нас новими. Він освятив нас однією жертвою, виправдав і дав Свого Духа. Тепер Він запрошує нас, щоб ми вірою пізнавали те, що отримали, оновлювали розум і віддавали Йому тіло.

Вам не потрібно будувати стосунки з Богом на постійному запитанні, чи зробили ви достатньо. Ісус зробив те, чого ви ніколи не змогли б зробити. Проте не використовуйте цієї правди як виправдання для гріха. Гріх і далі краде, руйнує й зачерствляє. Благодать звільняє від осуду для того, щоб ви могли по-справжньому змінитися.

Ми освячуємося не для того, щоб Бог нас полюбив. Він полюбив нас і освятив у Христі.

Оновлюючи розум і підпорядковуючи Йому тіло, ми дозволяємо, щоб святість народженого заново духа стала помітною в усьому нашому житті. Бог діє в нас, а ми відповідаємо вірою, послухом і витривалістю.

Заключна молитва

Отче, дякуємо Тобі за досконалу жертву Ісуса. Дякуємо, що нам не потрібно заслуговувати Твою любов чи очищатися власними силами. Дякуємо, що в Христі ми були омиті, виправдані й освячені.

Відкрий очі нашого серця, щоб ми побачили, ким ми є в народженому заново дусі. Допоможи нам оновлювати розум Твоїм Словом, віддавати Тобі наші тіла й ходити за Духом. Покажи нам місця, де ми виправдовуємо гріх або й далі живемо під осудом. Навчи нас швидко повертатися до правди.

Нехай любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, вірність, лагідність і самовладання стануть видимими в наших домах, стосунках і спільноті. Ми хочемо жити не для того, щоб здобути Твоє прийняття, а тому, що Ти прийняв нас в Ісусі. Амінь.

Найважливіші біблійні уривки

• Бут 2:3 — Бог освячує день, відокремлюючи його для Себе
• Вих 19:10–14 — освячення народу перед зустріччю з Богом
• Лев 20:7–8 — заклик до присвячення і Бог, який освячує
• Ів 17:17 — освячення в правді; Боже Слово є правдою
• Рим 6:1–14 — смерть для гріха, вважання правди і віддавання членів Богові
• Рим 8:1–4 — відсутність осуду і закон Духа життя в Христі
• Рим 8:23 — майбутнє викуплення тіла
• Рим 12:1–2 — віддання тіла і зміна через оновлення розуму
• 1 Кор 1:2 — освячені в Христі й покликані святі
• 1 Кор 6:11.17 — омиті, освячені, виправдані й один дух із Господом
• 2 Кор 5:17–21 — нове створіння і праведність Бога в Христі
• Гал 5:16–25 — ходіння за Духом, діла плоті та плід Духа
• Еф 1:13; 4:24 — запечатання Духом і нова людина, створена у святості
• 1 Сол 4:3–7 — освячення, видиме в сексуальності та щоденній поведінці
• 1 Сол 5:23 — дух, душа і тіло, збережені для Бога
• Тит 2:11–14 — благодать, що виховує відмовлятися від безбожності
• Євр 3:12–14 — застереження від зачерствіння через оману гріха
• Євр 6:4–6 — застереження від свідомого відпадіння
• Євр 8:6–13 — кращий Завіт і закон, записаний у серці
• Євр 9:11–15 — вічне викуплення й очищення сумління
• Євр 10:1–22 — одна жертва, освячення і певний доступ до Бога
• Євр 12:14 — заклик прагнути освячення

Матеріали, використані в опрацюванні

• Spirit, Soul, and Body — awmi.net/blog/spirit-soul-and-body
• Redemption — awmi.net/browse-teaching/redemption
• Hebrews: Living in the New Covenant Reality — awmi.net/browse-teaching/hebrews-living-in-the-new-covenant-reality
• Spirit vs. Flesh — Spirit, Soul & Body Study Guide, урок 18 — cdn.awmi.net
• Once Saved, Always Saved or Born Again, Again? — урок 11 — cdn.awmi.net

Визначення єврейських і грецьких термінів опрацьовано на основі стандартних біблійних лексиконів. Цитати, позначені як описовий переклад, — це польське відтворення змісту тексту, підготовлене для цього навчання.