Історія міста
Ефес був прекрасною столицею Іонії, грецької колонії XI ст. до Р.Х., а в римські часи — столицею «провінції Азія», резиденцією проконсула. Місто лежало на західному узбережжі Малої Азії, біля гирла річки Кайстр (нині Кючук-Мендерес), що впадає в Егейське море.
Місто було торговим центром багатої приморської провінції, осередком науки, культури й мистецтва; центром поганських культів, ідолопоклонства, сакральної розпусти й розбещеності. Воно лежало на перехресті трьох торговельних шляхів. Перший вів до Євфрату через Колоси та Лаодикію й забезпечував торгівлю з ринками Сходу. Другий шлях вів із Галатії й давав змогу торгувати з ринками Малої Азії. Третій шлях поєднував Ефес із півднем завдяки його розташуванню на Меандрі та доступу до моря. Тож небезпідставно Ефес називали «стародавнім ринком марнославства». Він налічував 225 тисяч мешканців. В елліністичні часи Ефес переживав період надзвичайного процвітання й славився як найбагатше та найкрасивіше місто провінції.
Окрім політичного й комерційного становища, широку славу місту принесло славетний Артемісіон — храм Артеміди. Це був осередок культу Артеміди Ефеської (лат. Діана) від середини VI ст. до Р.Х. (пор. Дії 19:27-28). Це був пам’ятник грецької архітектури, який загальновизнано вважали одним із семи див світу! У храмі стояла велетенська статуя Артеміди, богині плодючості й урожайності. Мешканці Ефеса вірили, що її статуя впала з неба (Дії 19:35), її називали богинею-матір’ю. Головні урочистості на її честь відбувалися в травні. Будівлю храму неодноразово руйнували пожежі та навали. Третю, найстрашнішу пожежу спричинив жадібний до влади швець Герострат у 356 р. до Р.Х., у ніч народження Олександра Македонського. Відбудову храму здійснено за наказом Олександра Македонського. Знаменита пам’ятка проіснувала до християнських часів.
На території храму перебували сотні жерців-євнухів і тисячі жриць, що займалися сакральною розпустою. Храм мав право притулку, у ньому видавали листи таємничого змісту, які правили за амулет, що обіцяв успіх під час олімпіади та оберігав від потопання, смерті на війні тощо. На території храму містився один із перших банків у світі. Ефес був містом злих людей. Кажуть, що один з іонійських філософів-природознавців, Геракліт (жив бл. 540–480 рр. до Р.Х.), ніколи не всміхався, бо походив з Ефеса.
В Ефесі були також інші цінні пам’ятки грецької архітектури. Найбільший із відомих у стародавності мармуровий амфітеатр. Він вміщав 25 тис. глядачів (пор. Дії 19:29.31). Відомий був також Одеон — концертна зала на 1400 слухачів. Далі — оточена розкішною колонадою Агора. Міський ринок, де продавали й купували буквально все, що можна було, а передусім срібні фігурки Артеміди (Дії 19:24). Там був також храм Серапіса, храм Адріана, Деметрія та багато інших осередків поганських культів. До того ж більшість мешканців міста віддавалася чаклунству (пор. Дії 19:13-19).
Проте над цим великим, сповненим аморальності містом настав присмерк слави й існування. Склалися на це дві причини.
Щороку річка Кайстр несла із собою пісок і мул та замулювала великий порт в Ефесі, через що порт доводилося часто чистити. Наприклад, за часів апостола Павла морський рух було перенесено з Ефеса до Мілета (пор. Дії 20:15-17). З часом ефеський порт настільки заболотився й став непридатним, що його ліквідували безповоротно, а всі кораблі спрямовували до сусіднього порту в Смирні.
Хоча місто розбудовувалося дедалі далі від узбережжя, земля, проте, була болотиста й трясовинна. Поширювалися хвороби й епідемії, особливо малярія; місто занепадало, швидко порожніло, а лише болота ставали дедалі просторішими. Лише найвитриваліші мешканці колись славного міста збудували невелике поселення на схилі гори, за кілька кілометрів від узбережжя. Зрештою місто лягло в руїни через землетрус, що вразив ту місцевість. Від колишньої величі славного міста залишилося невелике поселення під назвою Сельчук, за якихось 9 км від руїн стародавнього Ефеса. Археологічні роботи тут тривають від 1866 року. З-посеред руїн відкопано храм Адріана, Аркадійську дорогу, Агору, амфітеатр і базиліку св. Івана, збудовану імператором Юстиніаном у VI столітті на місці гробниці найстаршого з апостолів — автора Апокаліпсиса. Ще одна пам’ятка, яка викликає незгасний інтерес туристів, — це будиночок-каплиця, яку місцеві називають Панайя-Капулу, збудована на місці, де, імовірно, провела останні роки свого життя Марія, мати Господа Ісуса (пор. Ів 19:26-27).
Ефес — це одне з найкраще збережених архітектурних поселень старовини, і хоч місто не зазнало надто великого руйнування, воно, проте, поступилося… комарам. Прекрасний фонтан Траяна вже не має води, з лазні Схоластики зникли грецькі красуні, від храму Адріана залишився лише зовнішній фасад, а попри все це Ефес для туриста й надалі — велика антична пригода.
Церква в Ефесі
Церква в Ефесі була християнською апостольською метрополією на території Малої Азії. Після Єрусалима та Сирійської Антіохії Ефес відіграв визначну роль у християнстві перших століть.
Існували три християнські метрополії (апостольські церкви):
- Єрусалим — метрополія апостольського християнства. Церкву засновано близько 30 року (Дії 2)
- Сирійська Антіохія — метрополія місійного християнства, церкву засновано близько 43 року (Дії 11 і 13)
- Ефес — метрополія пізнішого християнства. Церкву засновано близько 54 року (Дії 18 і 19)
Апостол Павло під час 3-ї місійної подорожі перебував в Ефесі в 53–57 роках і звершив одну з найбільших справ у своєму житті (Дії 18:18-20.38). Внаслідок його свідчення та праці, що тривала понад 3 роки (Дії 20:31), до Христа навернулося так багато людей, що церква в Ефесі стала однією з найвідоміших церков у світі (Еф 1:15). Тут Господь Ісус Христос звершив через ап. Павла багато чудес і зцілень (Дії 19:11-13).
Церкву в Ефесі виховували й провадили великі душпастирі та вчителі. Першим із них був ап. Павло (Дії 20:18), другими — Прискилла й Акила (Дії 18:18-19), третім — Аполлос (Дії 18:24-28), четвертим — Тимофій (бл. 66 року — 1 Тим 1:3), п’ятим — Тихик (Еф 6:21; 2 Тим 4:12), шостим — Трохим (Дії 20:4; 21:29) і сьомим — Іван. Він оселився тут близько 70 р. (безпосередньо перед зруйнуванням Єрусалима) і перебував до часу заслання на острів Патмос (95 р.), а після вигнання повернувся знову до Ефеса, де провів останні роки свого життя. Помер близько 104 р.
Імовірно, понад половина книг Нового Завіту бере свій початок в Ефесі або має до нього відношення. В Ефесі відбувся також у 431 році третій собор Церкви, на якому було засуджено Несторія й підтверджено, що Марія, мати Ісуса, тут жила, померла й була похована. І саме тут трохи пізніше започаткувався культ Марії, який є складовою частиною вчення Римської церкви.
Проте така чудово розвинена церква після 40 років існування отримала серйозне попередження:
«Але маю проти тебе, що ти покинув першу свою любов. Тож пригадай, звідки ти впав, і покайся, і чини діла, як і раніше; а коли ні, то прийду до тебе й зрушу світильник твій з місця його, якщо не покаєшся.» — Од 2:4-5
У 40-х роках VII століття Мала Азія, а отже й Ефес, була залита хвилею магометанства. Так західна Азія, колиска християнства з поган, прийняла іслам. Мухаммед з’являється в той час, коли церква піддалася процесові поганізації та ідолопоклонства. Тож іслам у певному сенсі був бунтом проти ідолопоклонства «християнського світу». Він був «Божим бичем» для зіпсованої церкви. Магометани повністю ліквідували всі сліди християнства в Палестині та Малій Азії.
Сьогодні від християнської метрополії в Ефесі залишилася біла пляма. Господь Ісус Христос, як і заповів, зрушив світильник. Унаслідок цього не лише церква перестала існувати, а й усе місто. Суверенний Бог у Господі Ісусі Христі таким чином невблаганно осудив поганське ідолопоклонство та християнську байдужість. Велике застереження! (Гал 6:7; Євр 10:31).
Послання до церкви в Ефесі (Од 2:17)
На такому широко змальованому історичному тлі легше зрозуміти глибину послання Господа Ісуса Христа, що міститься в листі до ефеської церкви. Значення слова «Ефес» неясне.
Слово «Ефес» має різні значення: послаблення, розслаблення, або прагнення, бажання, або наглядач, сторож, провідник, володар
На початку цього листа ми знаходимо його адресата: «Ангелові Ефеської церкви напиши…». Уся книга була спрямована до ангела церкви, який своєю чергою передав іншим зміст того, «що незабаром має статися».
Існують два тлумачення вжитого в тексті грецького терміна angelos (посланець, ангел):
- Посланець церкви. Це міг бути посланець цієї церкви, який підтримував зв’язок з ап. Іваном, що перебував на засланні на острові Патмос, і приносив вісті назад до церкви. Кожна церква могла мати такого посланця.
- Предстоятель церкви. Це були брати, що служили Словом, так звані старші (1 Тим 5:17; 1 Пет 5:1). Старші опікувалися певною спільнотою.
Далі Господь Ісус представляється як автор листа:
«Так говорить Той, Хто тримає сім зір у правиці Своїй» — Од 2:1
Згідно з поясненням самого Ісуса в Од 1:20, зорі — це ангели церков. Завдання зір — світити (Бут 1:14-17). Вони становлять орієнтир для кораблів на морі (пор. Дії 27:20), що прямують до відповідної гавані. Господь Ісус каже, що ангели церков (старші, пастирі, євангелісти, вчителі, апостоли, пророки…) на безкрайньому морі життя можуть указувати правильний шлях до Вічної Пристані лише тоді, коли перебуватимуть у Правиці Господа Ісуса Христа. Для таких ангелів дарована чудова обітниця:
«А ті, хто навчає інших, сяятимуть, як сяйво на небесному склепінні, а ті, хто багатьох веде до праведності, — як зорі, повік віків.» — Дан 12:3
Далі Господь Ісус каже:
«Хто ходить серед семи золотих світильників» — Од 2:1
Ісус Христос є Господом і Головою Церкви (Еф 1:22; Кол 1:18). Він — небесний Управитель церкви, Первосвященник, що ходить поміж семи світильників. Цей образ чудово відповідає образові семираменного світильника в старозавітній Скинії зібрання (пор. книга Вихід 25:31-40; 37:17-24). Цей світильник освітлював предмети, що перебували в Святому місці, а передусім особу Первосвященника. Він же доливав оливи до лямп, підрізав ґноти й усував кіптяву зі світильника. Тож найважливіше завдання церкви — новозавітного світильника — полягає в тому, щоб кидати яскраве й виразне світло на особу Найвищого Священика — Ісуса Христа (Євр 4:14; 8:1). Під час Свого земного служіння Він сказав до учнів:
«Ви — світло для світу; не може сховатися місто, що стоїть на горі. І не запалюють світильника й не ставлять його під посудину, а на свічник, і світить він усім, хто в домі. Так нехай ваше світло світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла й прославляли Отця вашого, що на небесах.» — Мт 5:14-16
А ап. Павло повторив:
«Щоб ви були бездоганними й щирими дітьми Божими, без вади посеред роду лукавого й розбещеного, між якими ви сяєте, як світила у світі» — Флп 2:15
Неправильне світло церкви було головною причиною, через яку Господь Ісус Христос погрозив церкві в Ефесі зрушенням світильника (2:5). Зовні все було добре, але світильник перестав кидати яскраве світло на Особу Ісуса Христа.
Для Бога не мало значення, що це одна з трьох найбільших церков у світі з найбільшим впливом, де проповідували та перебували найвизначніші вчителі й апостоли тих часів. Йшлося лише про те, чи виконує вона свою роль у місті, чи ні.
Чесноти церкви
Проте Господь Ісус спершу перелічує чесноти церкви, висловлює похвалу, визнання: «Знаю діла твої, і труд, і твою витривалість». Аж двічі згадує про витривалість (вв. 2 і 3), говорить про переможні страждання, прихід яких провістив ап. Павло:
«Я знаю, що по відході моїм ввійдуть між вас вовки лютії, не щадячи отари. Навіть з-поміж вас самих постануть люди, що говоритимуть покручене, щоб потягти за собою учнів.» — Дії 20:29-30
Господь Ісус завжди спочатку приходить із підбадьоренням, а лише потім говорить про те, що потрібно змінити.
Вади Церкви
Можна тішитися такими позитивними рисами та чеснотами церкви, але Бог бачить усе в правильному світлі, бачить зсередини й знає мотиви вчинків. Після 40 років існування церква в Ефесі багато втратила з початкової сили, любові та віри. Господь Ісус Христос виразно називає лише ті позитивні — зовнішні — риси діяльності церкви, але внутрішні зникли.
Для порівняння наведу стан взірцевої церкви в Солуні, описаний ап. Павлом:
«Згадуючи діло віри вашої, і труд любові, і витривалість у надії, покладеній на Господа нашого Ісуса Христа, перед Богом і Отцем нашим» — 1 Сол 1:3
В Ефесі були лише вчинки, труд і витривалість, а Віра, Надія й Любов зникли. Світильник отже перестав світити, залишилися самі ритуали. Господь Ісус називає цей стан втратою першої любові. Це був перший ступінь відступу Церкви від Христа. Сам Господь Ісус в євангеліях подає дві найважливіші заповіді, і обидві пов’язані з любов’ю до Бога та до людей. Немає нічого важливішого!
Як до цього дійшло?
Як сталося, що впродовж лише 40 років (одне покоління) від заснування церкви до написання Апокаліпсиса настала нечувана байдужість християн, яка виявилася в небезпечній формі поверхової побожності та фарисейського формалізму? Проте це була реальність.
Варто тут пригадати одну важливу подробицю з історії міста, яка була, мабуть, найбільшим ворогом Ефеса. Ідеться про річку Кайстр, що безперервно несла великі обсяги бруду, мулу й нечистот, перетворюючи таким чином найбільший і найславетніший порт Анатолії на мілину, баговиння та болота. Матеріал, нанесений річкою Кайстр, збільшив долину приблизно на 5,0 км порівняно з розташуванням берегової лінії за часів розквіту стародавнього міста.
Вчення миколаїтів
Тут ми доходимо серйозних висновків. Духовне життя зібрання в Ефесі було настільки забруднене різними світськими, поганськими та філософськими впливами, що замість бути доступною, справжньою пристанню для змучених гріхами душ, воно було замулене нечистотами цього світу та вчення. Однією з таких «духовних мілин» Господь Ісус Христос називає «діла миколаїтів» (в. 6). Хто були миколаїти? Існують різні тлумачення:
- Прихильники секти Миколая, прозеліта з Антіохії, одного із семи дияконів (Дії 6:5), який небіблійно навчав про свободу людської волі (пор. 1 Кор 6:12; 8:9; 10:23; Гал 5:1; 5:13). Миколаїти вчили, що найважливіше — навернутися, а решта речей, як-от ведення чистого християнського життя, неважлива (Еф 5:5; 2 Тим 3:4-6; Тит 1:16).
- Панувати над народом. Друге тлумачення (В. Барклей) ґрунтується на етимології назви «миколаїти». Грецький термін Nikolaos складається з двох частин: Nikao — панувати та Laos — народ, і означає «панувати над народом». Отже, миколаїти були попередниками клерикалізму й єпископалізму, тобто першої ієрархії духовенства, яке (на їхню думку) мало панувати над церквою й керувати людьми в церкві. Проте Господь Ісус рішуче заявляє, що «ненавидить діла миколаїтів». Тому в іншому місці Біблії Святий Дух написав через ап. Петра до віруючих, зокрема в Азії (Ефес був її столицею — пор. 1 Пет 1:1):
«Старших же між вами благаю я, співстарший, і свідок страждань Христових та співучасник слави, що має з’явитися: Пасіть Божу отару, що між вами, не з примусу, а охоче, по-Божому, не заради ганебної наживи, а з відданістю, не як ті, що панують над ввіреними вам, а як приклад для отари. А коли з’явиться Верховний Пастир, ви отримаєте невсихаючий вінець слави.» — 1 Пет 5:1-4
- Духовенство і лаїки. Третє тлумачення (д-р С. І. Скофілд) подібне до попереднього. Воно говорить про те, що Церква, беручи за взірець (до речі, помилково) функціонування народу Ізраїлю в Старому Завіті (служіння священиків із коліна Левія), мала б ділитися на духовних і світських. Тобто на духовенство, яке здійснює владу й служіння в церкві, та лаїків, що авторитарно й безоглядно підпорядковані юрисдикції священства (Nikao означає також перемагати когось). Це перебуває в цілковитій суперечності з учінням Господа Ісуса:
«А ви не дозволяйте називати себе Раббі, бо один лише у вас Учитель — Христос, а ви всі брати.» — Мт 23:8
Вчення миколаїтів, що вносило поділ на духовенство й лаїків, зрештою призвело до виникнення інституції папства (пор. Мт 23:9).
У третьому листі, до церкви в Пергамі, ці «діла миколаїтів» розвиваються й починають функціонувати як «вчення миколаїтів (пор. 2:15)», яке, імовірно, підпиралося вирваними з контексту уривками з Біблії.
Господь Ісус звертається зі словами застереження й каже:
- Пригадай, звідки ти впав — це нагадує про минуле церкви
- Покайся — ми постійно потребуємо коригувати свій біг із Богом
- Чини діла, як і раніше — повернися до першої любові!
Церква в Ефесі втратила свою ідентичність: покинувши першу любов, вони опинилися на небезпечному ґрунті, адже любов і віра мають бути джерелом діл віруючого!
Обітниця
Наприкінці Господь Ісус залишає церкві в Ефесі обітницю й підбадьорення для витривалих — Дерево життя. Переможна частина церкви в Ефесі їстиме з дерева життя в Едемському саду в Раю. Едемський сад асоціюється з ходінням з Богом в інтимних і сповнених любові стосунках. Це протилежність тому, із чим боролася церква в Ефесі. Саме на цьому місці нам слід бути у своїх стосунках із Богом.
