Благословення на початку
Від самого початку Біблії ми бачимо, як Бог проголошує благословення над людьми, і це свідчить, що Він хоче, щоб ми жили в доброму місці. Він хоче для нас добра!
«Бог благословив їх, кажучи до них: Плодіться і розмножуйтеся, щоб наповнити землю і підкорити її собі; щоб панувати над морською рибою, над птаством небесним і над усіма тваринами, що плазують по землі.» — Бут 1:28
Це початкове благословення Боже зосереджувалося на речах матеріальних, фізичних, на земному розвитку, впливі та багатстві.
«Господь сказав до Аврама: Вийди зі своєї рідної землі й з дому свого батька до краю, який Я тобі вкажу. Бо Я створю з тебе великий народ, благословлятиму тебе і [Я] звеличу твоє ім’я: станеш благословенням. Благословлятиму тих, хто тебе благословлятиме, а того, хто проклинатиме тебе, і Я прокляну. Через тебе отримають благословення народи всієї землі.» — Бут 12:1-3
Бог також перед вступом Ізраїлю до Обіцяної землі наказав проголосити певні промови на двох горах, що лежали одна навпроти одної. На одній із них було проголошено благословення на випадок послуху Ізраїлю (на горі Геризим благословляли народ: Симеон, Левій, Юда, Іссахар, Йосип і Веніямин). А на другій було проголошено прокляття на випадок його непослуху (на горі Ебал проклинали: Рувим, Гад, Асир, Завулон, Дан і Нефталим. Повт 28:11-13). Бог оголошував, яким чином наш послух Йому та Його Слову вплине на наше життя!
Що таке благословення?
Благословення (за польським словником SJP) — це:
- У християнстві: обряд доручення когось чи чогось Божій опіці (нехай «щось» або «хтось» нас благословляє)
- Прихильність, доброзичливість, добробут (який ми вже маємо)
Слово «блаженний» є перекладом грецького «макаріос», що означало: бути щасливим, наділеним усяким успіхом, повністю насиченим. Отже, слово «блаженні» рівнозначно означало «щасливі».
Греки називали острів Кіпр «макарія» і вірили, що він такий гарний, багатий і родючий, що ніде людина не зазнає більшого щастя. Цей острів мав привітний клімат, прекрасні квіти, дерева й чудові плоди. Вважалося, що там можна знайти все, що потрібно для сповненого життя.
Слово «макаріос» говорило, отже, про щастя, сповнення в житті та успіх.
Сьогодні багато людей (особливо християн) також ототожнюють благословення з матеріальним, фінансовим успіхом. З усяким земним добробутом. Іноді вони навіть шукають цього місця за всяку ціну. Чи саме це мав на увазі Ісус, коли проголошував свої вісім блаженств до звичайних, простих людей?
Вісім блаженств цього Світу
Цей світ налаштований зовсім протилежно до того, про що говорить Ісус. Погляньте на вісім блаженств за таким підходом:
- Щасливі багаті духом і тілом, бо їхній — увесь Світ.
- Щасливі ті, що не сумують, а радісні, бо їх не потрібно втішати, а бути сумним чи потребувати підтримки — це слабкість і вада.
- Щасливі ті, що голосно й гучно гуляють. Вони мають найбільше що сказати й найважливіші. Вони керують іншими. Щоб бути помітними, відомими й улюбленими.
- Щасливі ті, що йдуть до мети по трупах і не мають милосердя до слабких.
- Щасливі ті, чиє серце вільне від сумління і хто не переймається нічим, крім себе. Вони можуть жити в усякому бруді без обмежень. Приносячи неспокій.
- Щасливі ті, що не живуть несправедливо й нечесно, бо всі так живуть
- Щасливі ті, що живуть за течією цього світу й соромляться визнавати Бога, бо їм не доведеться потім зазнавати переслідувань, слухати звинувачень і лихих речей про себе та про Бога.
У світі цінністю є: багатство, радість і самозадоволення, щоб бути помітним, відомим і улюбленим. Зовнішні релігійні вчинки та благодійність — лише спроба заглушити своє сумління. Не має значення: милосердя, допомога іншим, внутрішня чистота серця, визнання Ісуса та життя відповідно до того, що Він говорить. Можна назвати такі риси:
- Жадоба багатства, яка засліплює й унеможливлює бачення Бога
- Життя напоказ, яке приносить неспокій
- Буква Закону, яка притуплює сумління й робить серце кам’яним
- Фальшива праведність, яка ненавидить і вбиває
У багатьох пунктах дію цього світу можна порівняти з тим, до чого схильні й християни! Можна було б багато про це писати, але про що ж тоді писав Ісус і що Він мав на увазі, проголошуючи вісім блаженств?
Вісім блаженств Духа і серця
Подібно до племен Ізраїлю, які колись проголошували благословення і прокляття на двох горах, Ісус також проголошує Свої блаженства та прокляття на горі. Цей збіг не випадковий! Щоб пізнати вісім блаженств, які проголосив Ісус, ми мусимо звернутися до двох уривків Писання, поміщених в євангеліях від Луки та від Матвія.
«Блаженні (щасливі) вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
Блаженні голодні та спраглі правди, бо вони будуть насичені.
Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя.
Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
Блаженні ви, коли вас проклинатимуть і переслідуватимуть, і неправдиво говоритимуть на вас усе лихе через Мене! Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, що були перед вами.»
Мт 5:3-12
«А Він, звівши очі на Своїх учнів, сказав:
Блаженні вбогі (1), бо ваше Царство Боже.
Блаженні, що тепер голодні (4), бо будете насичені.
Блаженні, що тепер плачете (2), бо будете сміятися.
Блаженні будете, коли люди зненавидять вас (7-8) і коли вас відлучать, і ганьбитимуть, і ім’ям вашим нехтуватимуть як ганебним через Сина Людського. Радійте й веселіться того дня; бо ось нагорода ваша велика на небі; так само бо чинили пророкам їхні батьки.
Але горе вам, багатим (до п. 1), бо ви вже отримали свою втіху.
Горе вам, що тепер ситі (до п. 4), бо будете страждати від голоду.
Горе вам, що тепер смієтеся (до п. 2), бо будете сумувати й плакати.
Горе вам, коли всі люди добре про вас говоритимуть (до п. 7-8); так само бо чинили фальшивим пророкам їхні батьки.»
Лк 6:20-26
Лука не говорить про чесноти чи поведінку, а про ситуації. Лука наводить також «прокляття» у формі звороту «горе вам». Матвій же охоплює благословенням переважно релігійні постави. Але почнімо з того, що означає число вісім у Біблії.
Число вісім у Біблії
Число 7 означає в Біблії благословення, тож чому блаженств вісім? Число 8 уособлювало новий початок, початок нового етапу в житті.
- Дітей мали обрізувати на 8-й день, тобто віддавати в Божі руки:
«Кожна ваша дитина чоловічої статі, у всіх поколіннях, коли їй буде вісім днів, має бути обрізана; так само й усі інші діти, як народжені в домі, так і куплені за гроші в будь-якого чужинця, що не з твого потомства»
Бут 17:12
- Бог створив 7 днів, а 8-й є початком нового тижня
- Бог урятував 8 осіб від потопу, щоб вони могли почати нове життя!
«Бог терпеливо чекав за днів Ноя, коли будувався ковчег, у якому небагато, тобто вісім душ, спаслося через воду.»
1 Пет 3:20
Отже, число вісім говорить про те, що це початок чогось нового, що Ісус хотів розпочати на землі. Новий етап, нова ера, новий завіт, який укладено цього разу не зі звичайною людиною, а між Богом і Ісусом, Який став людиною. Він став для нас Спасителем і нашим Господом. Він розпочав Своє Царство і володарювання тут, на землі. Його першим етапом є введення нас у сферу Духа!
Блаженство доповнює 10 заповідей постановами нашого серця!
Закон стосувався тіла та зовнішніх правил поведінки, але нічого не говорив про постави всередині нашого серця і про наш Дух! Вісім блаженств розв’язували цю проблему.
«Блаженний ти, Симоне, сину Йони. Бо не тіло й кров відкрили тобі це, а Мій Отець, що на небесах.» (бо ти жив і отримував на основі Духа, а не тіла)
Мт 16:17
Блаженства — це не заповіді, а позитивні наслідки виконаних заповідей через життя в ДУСІ. Тоді як заповіді (Мойсеїв закон, даний на Синаї) вказують дорогу до Обіцяної землі, вісім блаженств є описом «майбутніх благ», якими Ізраїль має бути наділений, мешкаючи в Обіцяній землі. Закон завжди містив умову, що стосувалася зовнішніх вчинків (наприклад, якщо чинитимеш те, що велить Заповіт, якщо слухатимеш голосу Господа тощо), але не звертався до внутрішньої постави серця й духу (применшення себе, покора, праведність тощо), як це робить Ісус.
Ісус називає насамперед духовні блага, а не матеріальні, як у Мойсеєвих благословеннях. Вони стосуються самого Бога: бачення Його, надання гідності сина Божого, успадкування Небесного Царства.
Якщо ж Ісус на самому початку Своєї публічної діяльності проголошує зовсім інші блаженства, ніж Мойсей, то ми, безперечно, можемо очікувати, що вони стосуються зовсім іншого роду завіту, ніж Синайський Завіт. Там метою було привести Ізраїль до Обіцяної землі, а тут Обіцяною землею, очевидно, стає сама особа Ісуса, Який у проголошених Ним блаженствах, схоже, говорить про Себе Самого. Там ішлося про збирання рясних урожаїв польових плодів і життя в нічим не затьмареній безпеці, а тут ідеться про плоди Святого Духа (пор. Гал 5:22-23) і месіанський мир, якого світ дати не може. Лише згодом ми дізнаємося з Євангелії, що таке цей Новий Завіт і яким чином його було укладено.
Пророки також наголошували на внутрішній поставі серця, яка заслуговує на Божу нагороду:
«Так говорить Господь: Проклятий чоловік, що покладає надію на людину і шукає свою силу в тілі, а від Господа відвертає своє серце. Він подібний до дикого куща в степу, не помічає, коли приходить щастя; обирає випалені місця в пустелі, землю солону й безлюдну.
Єр 17:5-8
Благословенний чоловік, що покладається на Господа, і Господь є його надією. Він подібний до дерева, посадженого над водою, що пускає своє коріння до потоку; не боїться, коли приходить спека, бо листя його залишається зеленим; і в рік посухи він не знає тривоги й не перестає приносити плід.»
Так само говорили мудрі в Біблії:
«Господнє прокляття на домі нечестивого, а оселю праведних Він благословляє; Він насміхається з насмішників, а покірним дає Свою благодать. Мудрі успадкують славу, а на долю безумних випаде ганьба.»
Прип 3:33-35
Ісус же, зі Свого боку, залишає нам заповідь:
«Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного так, як Я вас полюбив; щоб і ви так любили один одного.»
Ів 13:34
Господь Ісус говорив, однак, не лише про те, що в нашому внутрішньому, а й про те, щоб це, що в нашому внутрішньому, також виявлялося назовні! Це можна проілюструвати в такій таблиці:
| ВНУТРІШНЯ ПОСТАВА → що приносить плід | ВНУТРІШНЯ ПОСТАВА → що приносить плід |
| Блаженні вбогі духом, бо їм належить Небесне Царство | Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать |
| Блаженні лагідні, бо вони у власність успадкують землю | Блаженні, що несуть мир, бо вони будуть названі синами Божими |
| Блаженні, що сумують, бо вони будуть утішені | Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя |
| Блаженні, що голодні та спраглі правди, бо вони будуть насичені | Блаженні, що зазнають переслідування за правду, бо їм належить Небесне Царство |
Центральним блаженством, до якого прямують усі інші, є спрага правди.
Ті, хто переживає першу частину блаженства (вбогість, смуток, лагідність, спрагу правди, милосердя, миротворення і переслідування), переживуть також і другу частину (Небесне Царство, утіху, успадкують землю, будуть насичені, зазнають милосердя, побачать Бога, будуть названі синами Божими, успадкують Небесне Царство). Блаженні мають участь у спасінні, увійшли в Боже Царство і зазнають передсмаку неба.
Блаженства описують ідеального учня Христа та його нагороду, як у теперішньому, так і в майбутньому часі. Особа, яку тут описує Ісус, має зовсім інший характер і стиль життя, ніж ті, хто не належить до Царства.
Центральне блаженство далі доповнюється в наступній частині промови, де Ісус уточнює, що внутрішній голод і спрага правди неодмінно тягнуть за собою готовність зносити за неї переслідування, так само, як це робили до Нього всі пророки:
«Блаженні переслідувані за правду, бо їм належить Небесне Царство.»
Мт 5:10-12
«Блаженні ви, коли /люди/ зневажають вас і переслідують, і коли через Мене неправдиво говорять на вас усе лихе. Тішіться й радійте, бо ваша нагорода велика на небі. Так бо переслідували пророків, що були перед вами.»
1 — Убогий дух, який робить серце чистим
Убогий — грецькою «птохос». У грецькій мові існують два поняття щодо убогості:
- Пенес — позначає людину, яка мусить працювати для свого утримання. Про такого чоловіка греки говорили також: автодіаконос, тобто людина, яка сама працює для свого утримання.
- Птохос — вжито в розглядуваному уривку Божого Слова. Воно означало абсолютну й крайню убогість. Це слово походить від кореня «птоссейн» — припасти до землі, скулитися. Отже, воно означає таку убогість, яку можна вважати дном злиденності. Поняття «пенес» говорило про людину, яка не має нічого понад справжню потребу, а «птохос» визначає людину, яка не має взагалі нічого.
Убогий духом — це той, хто незалежно від свого «багатства в тілі» завжди дбає про те, щоб бути голодним за Богом. Завжди відчувати духовну нестачу!
Христос прийшов до убогих. В Євангелії від Луки читаємо:
«Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене, щоб благовістити убогим добру новину»
Лк 4:18-19
Світ проповідує сповнення та щастя в незалежності. Бог проповідує щастя в залежності від Нього, у близьких стосунках людини з її Творцем. Навіть убогий, який не має жодних засобів до життя, може бути гордого духу, нарікаючим і осуджуючим, звинувачуючи світ у своєму нещасті.
Бути убогим духом означає прийняти поставу серця, яке зрікається духу цього світу, духу володіння, сили, значущості, людської компетентності та впливу.
Щоб зрозуміти таке зіставлення, ми мусимо усвідомити, що для євреїв «дух» і «серце» не мають точно такого самого значення, як для нас сьогодні. Серце — це центр кожної особи, де ухвалюються найважливіші для неї рішення; а дух — це здатність людини до спілкування з Богом. Тому дух іноді вживається в Святому Письмі як синонім серця, адже зв’язок із Богом, можливість слухати Його голос і відповідати на цей голос належать до суті людської природи й є прихованим джерелом усіх інших дій людини.
Убогий дух — це дух, якому жодні інші людські багатства — які б вони не були, не лише матеріальні, а й духовні — не здатні перешкодити слухати Божий голос і виконувати Його волю. Убога людина завжди почувається перед Богом як жебрак. Таким чином вона вступає у володіння обіцяним Царством. Бог стає нашим єдиним багатством.
2 — Лагідна тиха вдача, яка приносить мир
Ключем до розуміння цього зіставлення є уривок з псалма:
«Натомість покірні успадкують землю й насолоджуватимуться великим миром.»
Пс 37:11
Слід тут зауважити, що єврейський текст вживає тут слово анавім, що буквально означає нужденних, слабких і упокорених, які не підвищують голосу. Натомість грецький переклад, званий Септуагінтою, вживає слово праеіс, яке ми знаходимо саме в блаженстві про лагідних. З контексту випливає, отже, що йдеться не стільки про тихих людей, скільки про покірних. Господь Ісус також говорить про Себе: «Я лагідний [гр. праос] і покірний серцем» (пор. Мт 11:29), ніби ці два визначення Він трактував подібно.
Покора в біблійній мові не є синонімом самоприниження, а радше правильного розпізнавання своєї вартості. Це правда, що перед Творцем ми всі — порох і пил, трава, що сьогодні цвіте, а завтра в’яне (пор. 1 Пет 1:24). Проте ми водночас покликані стати прийнятими дітьми самого Бога, стати Його синами й доньками! Тож нам не можна впадати ні в надмірне самоприниження, ні в горде звеличування себе; як покірні люди ми маємо радше бачити себе такими, якими ми є насправді, і саме це принесе в наше життя бажаний мир.
Справжня покора — це прийняття УСЬОГО, що Біблія говорить про нас!
Горда людина мусить надолужувати свої недоліки та вади істеричним доведенням собі й іншим, що вона така велика й чудова, як сам Бог, роблячи при цьому з себе ідола. А людина, яка зневажає себе, мусить постійно привертати увагу інших, щоб її жаліли, втішали й давали їй те, чого їй бракує. І одна, й друга мусить бути голосною: одна — щоб вихвалятися перед іншими, друга — щоб привертати увагу своєю нуждою. Тихою є лише покірна людина, яка не мусить нікого вражати ні своїми горностаями, ні своїм лахміттям. Вона знає, що є сином Господа панів і Царя царів, спадкоємцем усіх Його благ. Їй не треба нікому нічого доводити й ні в чому переконувати. Вона має лише добре підготуватися до вступу у володіння своєю спадщиною. Таке внутрішнє налаштування завжди випромінює Божий мир на себе та на оточення.
3 — Спасенний смуток, який приносить милосердя
Господь Ісус зовсім не говорить тут про плаксіїв із депресивними схильностями, які плачуть з будь-якого приводу й журяться. Грецький термін пентунтес означає, власне, не стільки «ті, що плачуть» чи «ті, що сумують», скільки «ті, що оплакують». Це саме слово вжито в контексті плачу Авраама після смерті Сарри (пор. Бут 23:2) чи плачу Якова, коли він почув про нібито смерть свого сина Йосипа (пор. Бут 37:34).
Але над чим і навіщо має оплакувати той, хто прагне стати щасливим? У відповіді на це запитання нам може допомогти св. Павло, який колись написав вірним у Коринті дуже різкого листа, пояснюючи це так:
«І хоча я, може, засмутив вас своїм листом, я не жалую про це; навіть коли б я й жалував, бачачи, що той лист на якийсь час наповнив вас смутком, то тепер я радію — не тому, що ви засмутилися, а тому, що ви засмутилися на навернення. Ви засмутилися по-Божому, так що не зазнали від нас жодної шкоди. Бо смуток, що від Бога, чинить навернення на спасіння, про яке /потім/ не жаліють, а смуток цього світу приносить смерть.»
2 Кор 7:8-10
Павлові йшлося про те, щоб адресати листа глибоко перейнялися поганими вчинками одного зі своїх братів у вірі, напоумили його й при нагоді самі змінили власну поведінку. Метою листа було не викликати страх перед покаранням і вимусити послух, а потрясти сумління на навернення. Добрий не той смуток, що веде до безсилого гніву й самовикатування, а той, що викликає плач над наявною ситуацією та веде до змін у житті.
Учень Ісуса — це людина, яка вміє оплакувати свої падіння, бо знає, що це падіння, спричинені давньою людиною, від якої вона вже була визволена:
«Бо закон Духа, що дає життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха й смерті.»
Рим 8:2
Давня людина в християнинові мертва, бо її замінила нова людина, отримана в хрещенні:
«Тож коли хтось перебуває в Христі, він — нове створіння. Те, що було давнім, минуло, і ось усе стало новим.»
2 Кор 5:17
Тому правильною поставою щодо давньої людини та її вчинків є саме плач, подібний до плачу над померлим, плач, який, однак, веде не до депресії чи боягузливої втечі, а до навернення. Той, хто вміє так плакати над своїми падіннями та падіннями інших, зазнає Божого милосердя у формі прощення гріхів. Сам також поступово стає дедалі милосерднішим до своїх ближніх, особливо до тих, хто провинився проти нього, і просить Господа про милосердя над світом. Його смуток зцілює Боже утішення, що приходить у справі нового створення людини та світу.
Спрага правди, сильніша за переслідування
Те, що в центрі блаженств ми знаходимо саме праведність, а не любов, може бути для нас величезною несподіванкою. Праведність асоціюється в нас із відновленням правового порядку, суттю якого є покарання винних, відшкодування скривдженим і винагорода заслуженим — а це ж не те, що становить сутність нашого зв’язку з Богом!
Тим часом у біблійній мові «праведність» не обмежується лише виконанням приписів Закону (тобто «букви» Завіту), а є виразом відповідності Божій волі. «Праведний» (єврейською цадік) — це те саме, що «святий», а не лише «той, хто виносить справедливі присуди» чи навіть «той, хто чинить згідно із заповідями так, що йому нічого не можна закинути». Натомість праведність Бога означає, що Він вірний тому, що раз заклав у порядку творіння, та Своїм обітницям, які оголошують те, що Він має намір створити.
Отже, вислів «голодні та спраглі правди» не означає того, хто готовий ловити всіх можливих злочинців, подавати на них до суду й карати, а того, хто у своєму житті спирається на Божий лад і Божі обітниці та очікує їх сповнення навіть усупереч власному здоровому глузду. А що ж є цією обітницею, як не допущення людини до життя самого Бога? Саме це в біблійній мові називається «Божою праведністю». Тому біблійний Мудрець каже:
«Тебе знати — ось досконала праведність; збагнути Твою силу — ось джерело безсмертя.»
Прем 15:3
А цією обітницею, даною Ним Самим, є життя вічне. (1 Ів 2:25)
Очевидно також, що кожен, хто з довірою очікує сповнення в своєму житті такої великої обітниці, готовий знести дуже багато, щоб довести її до здійснення. Зокрема він готовий також зазнавати всіляких переслідувань, включно з утратою життя. Це видно вже у Старому Завіті.
Мучеництво є остаточним свідченням того, що поза обітницями Божої праведності людина просто перестає бути людиною: краще втратити життя, ніж жити в незгоді з Божими обітницями та заповідями, виконання яких необхідне, щоб ці обітниці могли здійснитися. Це пояснює також парадоксальне речення Ісуса, виголошене за дещо інших обставин:
«Хто хоче знайти своє життя, той його втратить, а хто втратить своє життя заради Мене, той знайде його.»
Мт 10:39
Нехай Бог береже нас від «духу» цього світу, який намагається втягнути нас і зачарувати «своїм світом». Царство Боже не від цього світу! Воно духовне, так само як Сам Бог є Духом! Обороняймо Божі цінності за всяку ціну. Майте поставу покори й упокорення, яка завжди спрагла Бога. Перебуваймо в Його благодаті, а не у власній силі. Намагаймося бути вбогими духом, щоб мати змогу перебувати серед тих, хто потребує Божої благодаті й допомоги.
