Головна думка навчання

Дієва молитва — це не лише правильні слова, сказані з авторитетом. Це практичне життя з Богом і серце, яке слухає Отця, перебуває в Христі, прощає, має правильні мотиви, молиться в Дусі Святому, вірить наполегливо й робить кроки послуху.

Дивіться на YouTube

Слухайте подкаст

1. Вступ — нагадування про першу частину

У першій частині ми говорили про те, що молитва, яка діє, — це не лише релігійна дія.

• Ми говорили, що Бог — не той Бог, якого треба переконувати чи змушувати діяти. Він — добрий Отець, якого показав нам Ісус.
• Ми також говорили про те, що є речі, про які ми просимо Отця, але є й такі, до яких ми маємо промовляти з авторитетом.
• Ісус не лише молився до Отця. Ісус також промовляв з авторитетом до бурі, до смоківниці, до хвороби, до демонів, до померлого Лазаря.

Але сьогодні я хочу піти далі.

• Бо можна знати навчання про авторитет і водночас не слухати Бога.
• Можна знати вірші про молитву й не перебувати в Христі.
• Можна говорити правильні слова, але мати серце, повне непрощення, гордині чи поганих мотивів.
• Можна молитися довго, але не зробити кроку послуху.

Тому сьогодні я не хочу говорити про те, що ми промовляємо в молитві, а про те, яке життя стоїть за нашою молитвою. Бо молитва, яка діє, — це не лише справа вуст. Це справа серця, стосунків, слухання, перебування, віри та послуху. Молитва — це не лише момент, коли я щось промовляю. Молитва — це вияв життя, яким я живу з Богом.

2. Дієва молитва починається зі слухання, зі співпраці з Богом

У першій частині ми багато говорили про те, що віра говорить. Що ми маємо говорити вгору. Що маємо визнавати Слово. Що маємо користуватися авторитетом в ім’я Ісуса, але перш ніж людина віри говорить, людина віри слухає. Молитва — це не лише говоріння до Бога. Молитва — це також слухання Бога. Ісус відповів їм:

«Істинно, істинно кажу вам: Син сам від себе нічого не може робити, а тільки те, що бачить, що робить Отець. Бо що робить Отець, те саме робить і Син.» — Івана 5:19

Ісус мав найбільший авторитет з усіх, а проте сказав: «Син сам від себе нічого не може робити, а тільки те, що бачить, що робить Отець».

• Ісус не діяв незалежно.
• Ісус не служив під тиском людей.
• Ісус не реагував лише на потреби.

Ісус дивився на Отця. Це ключ до дієвої молитви. Ми часто хочемо діяти одразу. Хтось приходить із проблемою, і ми негайно кажемо: «Помолюся» або «Наказую цьому», але Ісус показує інший спосіб. Спершу Він дивиться на Отця.

Практичний приклад:

Приходить людина й каже: «Мене мучить великий страх. Погано сплю. Боюся майбутнього…». Можна одразу помолитися стандартно: «Господи, забери страх. Дай мир. В ім’я Ісуса, амінь». І часом це буде слушно, але часом Святий Дух може показати щось глибше:

• Можливо, ця людина носить у собі непрощення.
• Можливо, вона живе в брехні, що Бог її покинув.
• Можливо, їй спершу потрібно почути правду про Отця.

Дієва молитва починається із запитання: «Душе Святий, що Ти тут показуєш?»

«Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку правду. Бо Він говоритиме не від Себе, а говоритиме те, що почує, і звістить вам про речі, які мають настати.» — Івана 16:13

Святий Дух веде в правду. Він показує те, чого ми не бачимо.

• Молитва без слухання може стати релігійним монологом.
• Син не лише говорить з авторитетом. Син слухає Отця.
• Спершу слухаю, потім говорю. Спершу розпізнаю, потім оголошую.
• Не кожна ситуація потребує нашої першої реакції. Часом їй спершу потрібне Боже розрізнення.

Учні Ісуса бачили багато. Бачили чудеса, зцілення, примноження хліба, виганяння демонів. А проте сказали: «Господи, навчи нас молитися». Вони побачили, що публічна сила Ісуса випливала з прихованих стосунків з Отцем.

Публічна сила Ісуса випливала з прихованих стосунків з Отцем

Якщо дієва молитва починається зі слухання, то тепер треба поставити запитання: як жити так, щоб розпізнавати голос Бога? Відповідь Ісуса проста — треба перебувати! Недостатньо молитися в кризі. Недостатньо приходити до Бога лише тоді, коли щось горить. Ісус запрошує нас до життя в постійному єднанні з Ним.

3. Молитва, яка діє, випливає з перебування в Христі

«Я — справжня виноградна лоза, а Мій Отець — виноградар. Кожну гілку в Мені, що не плодоносить, Він очищає й підіймає, а кожну, що плодоносить, очищає, щоб плодоносила рясніше. Ви вже чисті завдяки слову, яке Я сказав вам. Перебувайте в Мені, а Я в вас. Як гілка не може плодоносити сама з себе, якщо не перебуває на лозі, так і ви не можете, якщо не перебуваєте в Мені. Я — виноградна лоза, ви — гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить багато плоду, бо без Мене ви нічого не можете робити. Якщо хтось не перебуває в Мені, його викинуть геть, як гілку, і він засохне. Таке збирають, кидають у вогонь, і воно горить. Якщо перебуваєте в Мені, а Мої слова перебувають у вас, просіть, чого тільки захочете, і буде вам. Цим прославляється Мій Отець, що ви приносите багато плоду й виявляєтеся Моїми учнями.» — Івана 15:1-8

Найчастіше ми цитуємо: «Просіть, чого тільки захочете, і буде вам», але Ісус сказав: «Якщо перебуваєте в Мені, а Мої слова перебувають у вас…».

Молитва, яка діє, народжується з життя, поєднаного з Ісусом.

Образ гілки

Гілка плодоносить не через напруження. Вона не прокидається вранці зі словами: «Мушу докласти більше зусиль. Мушу більше напружитися. Вичавити з себе цей виноград». Гілка плодоносить, бо перебуває на лозі. Плід — це результат єднання. Так само і з молитвою. Іноді християни намагаються щось зробити самі:

• «Мушу молитися сильніше».
• «Мушу кричати голосніше».
• «Мушу тиснути довше».
• «Мушу вжити кращих слів».
• «Мушу знайти кращу техніку».

А Ісус каже: «Перебувайте в Мені».

• Йдеться не про пасивність. Йдеться про джерело.
• Якщо я не перебуваю в Христі, моя молитва може бути лише реакцією на страх.
• Якщо я перебуваю в Христі, моя молитва починає випливати з Його життя.

Уявіть собі телефон без зв’язку. Ви можете мати найкращу модель, найдорожчий тариф, найновішу систему, але якщо зв’язку немає, ви не додзвонитеся. Так само можна знати багато віршів, мати багато навчання, знати слова «в ім’я Ісуса», але якщо ви не живете з Богом, ваше серце може бути відключене від джерела життя. Йдеться про те, що життя молитви потребує єднання.

Підсумок:

• Молитва — це не відірвана дія. Вона — плід перебування.
• Коли я перебуваю в Христі, мої бажання починають налаштовуватися на Його бажання.
• Бог не хоче лише відповідати на наші прохання. Він хоче передусім формувати наше серце.
• Плід молитви росте не з напруження, а з єднання.

Якщо молитва випливає з перебування, то наступне запитання звучить так: «Що діється з нашим серцем, коли ми перебуваємо близько до Бога?». Бог починає показувати нам речі, які перешкоджають Його потоку.

4. Серце може блокувати потік нашої молитви

4.1. Непрощення

«Майте віру в Бога. Істинно кажу вам: хто скаже цій горі: „Підніміся й кинься в море“, і не засумнівається у своєму серці, а повірить, що станеться те, що він говорить, збудеться йому. Тому кажу вам: усе, про що молитеся й просите, вірте, що отримали, і буде вам дано. А коли стоїте й молитеся, прощайте, якщо маєте щось проти когось, щоб і ваш Отець, Який на небі, простив вам ваші провини.» — Марка 11:22-25

Ісус говорить про віру, про гору, про молитву… І одразу після цього каже: «А коли стоїте й молитеся, прощайте». Можна намагатися зрушити гору перед собою, а водночас носити камінь у серці. Через непрощення Бог не перестає бути добрим. Непрощення робить наше серце черствим. Воно живить біль, осуд, бажання помсти та зв’язаність. Людина може казати: «Горо, зрушся!», але всередині тримає іншу гору:

• «Не прощу».
• «Не відпущу».
• «Нехай заплатить».
• «Нехай страждає».
• «Я маю рацію».
• «Носитиму це в собі».

Практичний приклад:

Хтось молиться про мир, але щодня прокручує в голові заподіяну кривду. Молиться: «Боже, дай мені мир», а потім цілий день думає: «Як він міг?», «Як вона могла?». Мир не оселиться в серці, яке щодня живить помсту.

Прощення не означає, що кривда була маленькою. Прощення не означає, що ми вдаємо, ніби нічого не сталося. Прощення не означає, що ми негайно відбудовуємо довіру.

Прощення означає, що я відмовляюся від права на помсту й віддаю цю справу Богові!

Непрощення намагається зрушити гору перед собою, але не хоче зрушити камінь зі свого серця. Прощення не виправдовує кривди. Прощення визволяє моє серце з в’язниці кривди. Часом молитва, яка діє, починається не зі слів: «Горо, зрушся», а зі слів: «Отче, я прощаю».

4.2. Духовна гординя

Друга річ, яка здатна зруйнувати життя молитви, — це гординя.

«Двоє людей зійшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митник. Фарисей став і так молився сам до себе: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники, несправедливі, перелюбники або як цей митник. Пощу двічі на тиждень і даю десятину з усього, що здобуваю. Митник же стояв здалеку й не смів навіть очей звести до неба, а бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене, грішного. Кажу вам: цей пішов додому виправданий, а не той. Бо кожен, хто підноситься, буде впокорений, а хто впокорюється, буде піднесений.» — Луки 18:10-14

Фарисей справді молився. Але Ісус каже, що він, власне, молився «сам до себе». Чому? Бо його молитва не була зустріччю з Богом. Вона була виступом на тему власної духовності. Він прийшов не для того, щоб зустріти Бога. Він прийшов, щоб показати перед Богом самого себе:

• «Дякую, що я не такий, як інші».
• «Пощу».
• «Даю».
• «Я кращий».

Це молитва, яка використовує Бога як тло для власної гордині.

Практичний приклад:

Можна молитися: «Господи, допоможи цим людям, бо вони нічого не розуміють», але в серці може бути: «Я розумію краще», «Я духовніший» або «Я маю більше одкровення». Треба бути обережними, бо після навчання про авторитет можна впасти в крайність і подумати:

• «Я маю авторитет».
• «Я знаю більше».
• «Я наказую».
• «Я духовний».

Біблійний авторитет ніколи не відірваний від смирення.

Авторитет без смирення стає духовною зарозумілістю. Справжня віра не підносить людину. Справжня віра підносить Ісуса. Фарисей використовував молитву, щоб показати свою вищість. Митник скористався молитвою, щоб зустрітися з Богом і Його милосердям. Йдеться не про те, щоб бути впевненим у собі. Йдеться про те, щоб бути впевненим в Ісусі.

4.3. Погані мотиви

Третя річ, яка може блокувати молитву, — це погані мотиви.

«Звідки війни і звідки сварки між вами? Чи не від ваших пристрастей, які воюють у ваших членах? Бажаєте, а не маєте. Убиваєте й заздрите, а не можете досягти. Сваритеся й воюєте. Не маєте, бо не просите. Просите, а не отримуєте, бо просите погано, бажаючи витратити це на свої пристрасті.» — Послання Якова 4:1-3

Деякі молитви не діють не тому, що Бог не чує. Вони не діють, бо їх отруєно поганим мотивом:

• Можна просити про добру річ зі злого серця.
• Можна молитися про успіх, але мотив — гординя.
• Можна молитися про гроші, але мотив — користолюбство.
• Можна молитися про служіння, але мотив — потреба визнання.
• Можна молитися про зміну іншої людини, але мотив — контроль.
• Можна молитися про прорив, але мотив — порівняння себе з іншими.

Практичні приклади:

Хтось каже: «Боже, поблагослови мою фірму». Це може бути гарна молитва. Але може бути й молитва із серця, яке каже: «Хочу показати всім, що я кращий».

Хтось каже: «Боже, дай мені більше служіння». Це може бути прагнення Царства. Але може бути й прихована потреба: «Хочу, щоб люди мною захоплювалися».

Хтось каже: «Боже, зміни мого чоловіка / мою дружину / мою дитину / мого лідера». Це може бути молитва любові. Але може бути й молитва контролю: «Зміни їх так, щоб було по-моєму».

Тому варто питати: «Господи, не лише чого я хочу, а чому я цього хочу?»

Бог не зобов’язаний відповідати на молитви, які мають нагодувати наше «его». Не кожна молитва про благословення випливає з чистого серця. Зріла молитва питає не лише: «Господи, чи можеш Ти мені це дати?», а й: «Господи, чому я цього хочу?».

Коли Бог торкається нашого серця, Він робить це не для того, щоб нас послабити. Він робить це, щоб нас зміцнити. Серце, очищене від непрощення, гордині й поганих мотивів, більш здатне до віри, а віра потребує наполегливості.

5. Молитва, яка діє, потребує наполегливості

Те, що я прийняв вірою, не завжди означає, що я одразу бачу повну зміну. Між молитвою і видимою відповіддю часто є простір, у якому віру випробовують (зерно — час)

«Розповів їм також притчу про те, що вони завжди повинні молитися і не знемагати. Сказав: У одному місті був суддя, який Бога не боявся і з людьми не рахувався. Була також у тому місті одна вдова, яка приходила до нього й казала: Захисти мене від мого супротивника. Якийсь час він не хотів. Потім же сказав собі: Хоч Бога не боюся й з людьми не рахуюся, але через те, що ця вдова докучає мені, візьму її під захист, щоб урешті не прийшла й не замучила мене. І Господь сказав: Слухайте, що каже несправедливий суддя. А чи Бог не візьме під захист Своїх вибраних, які взивають до Нього вдень і вночі? Чи буде зволікати в їхній справі? Кажу вам, що швидко візьме їх під захист. Тільки чи знайде Син Людський віру на землі, коли прийде?» — Луки 18:1-8

Дехто думає, що Ісус порівнює Бога з несправедливим суддею. Але це не порівняння за подібністю. Це контраст:

• Суддя не хотів допомагати. Бог не такий.
• Вдова була без впливу й становища. Ми — діти Божі.
• Вона приходила до когось чужого. Ми приходимо до Отця.

Але головний урок звучить так: Не знемагайте. Наполегливість не означає, що я намагаюся змінити Бога, який не хоче допомагати. Наполегливість означає, що я не дозволяю обставинам забрати в мене віру.

«Тоді він сказав мені: Не бійся, Даниїле, бо від першого дня, коли ти поклав на серці зрозуміти й упокорити себе перед своїм Богом, твої слова були почуті, і я прийшов через твої слова. Але князь царства Перського стояв проти мене двадцять один день. Тоді Михаїл, один із перших князів, прийшов мені на допомогу, бо я був там затриманий при царях перських.» — Даниїла 10:12-13

Даниїла було почуто першого дня. Але відповідь проявилася пізніше:

• Затримка прояву не завжди означає відмову Бога.
• Ми не все розуміємо.
• Ми не бачимо всього духовного світу.
• Ми не бачимо всіх процесів. Але ми маємо витримати.

Практичний приклад:

Хтось молиться за дитину, яка відійшла від Бога. Першого дня молиться з вірою. Другого дня теж. Але минають тижні, і нічого не змінюється. Дитина й далі не хоче розмовляти, й далі вперта, й далі йде в хибному напрямку. І тоді приходить спокуса:

• «Це не діє».
• «Бог не чує».
• «Немає сенсу».
• «Може, вже запізно».

Але наполегливість каже: «Я ще не бачу повної відповіді, але не віддаю цієї людини темряві. Й далі стою у вірі. Й далі благословляю. Й далі прошу про робітників на її дорозі. Й далі вірю, що Бог діє глибше, ніж я бачу».

Не кожна відповідь проявляється негайно, але віра не вмирає між молитвою і проявом. Наполегливість — це віра, яка не змінює свого визнання лише тому, що обставини ще не змінилися. Даниїла було почуто першого дня, але він не побачив відповіді першого дня. Затримка прояву не завжди означає відмову Бога.

Коли ми починаємо вчитися наполегливості, Бог розширює наше серце. Спочатку ми молимося переважно за себе:

• «Боже, допоможи мені».
• «Боже, зціли мене».
• «Боже, забезпеч мене».
• «Боже, розв’яжи мою проблему».

І це не погано. Бог — Отець. Ми можемо приходити з нашими потребами. Зріла молитва не зупиняється лише на мені. Зріла молитва починає охоплювати інших людей, церкву, місто, народи, загублених, поранених, лідерів, родини, ворогів.

6. Зріла молитва виходить за межі мене

«Насамперед же закликаю складати прохання, молитви, заступництва й подяки за всіх людей, за царів і за всіх, хто має владу, щоб ми могли вести життя спокійне й тихе, у всякій побожності та гідності. Це добре й приємне перед Богом, нашим Спасителем, Який хоче, щоб усі люди спаслися й дійшли до пізнання істини.» — 1 Тим 2:1-4

Павло каже: насамперед. Він не каже: «Наприкінці, якщо залишиться час»… І перелічує прохання, молитви, заступництва й подяки. За кого?

• За всіх людей.
• За тих, хто нам до вподоби, і за тих, хто нас дратує.
• За віруючих і невіруючих.
• За родину й за місто.
• За простих людей і за тих, хто має владу.

Чому? Бо Бог хоче, щоб усі люди спаслися й дійшли до пізнання істини.

Практичні запитання:

• Коли ви востаннє молилися за своє місто?

Не лише нарікали на місто. Не лише казали, що люди черстві. Не лише коментували, що не так. А молилися: «Господи, дай спасіння цьому місту. Відкрий серця людей. Пошли робітників. Дай відвагу Церкві. Зламай духовну апатію. Покажи людям Ісуса».

• Коли ви востаннє молилися за людей, які вас ранять?

Не «Господи, покажи їм, що я мав рацію», а «Господи, поблагослови їх. Торкнися їхнього серця. Визволи їх від темряви. Дай їм пізнання істини».

• Коли ви востаннє молилися за церкву не з критики, а з любові?

Не «Господи, чому вони цього не роблять?», а «Господи, будуй нас. Очисти нас. Веди нас. Запали нас. Дай нам єдність, мудрість, любов і відвагу».

У Діях апостолів, коли Церква опинилася під загрозою, віруючі молилися не переважно про зручність. Вони не молилися: «Господи, зроби так, щоб ніхто нас не чіпав». Вони молилися про відвагу.

«А тепер, Господи, поглянь на їхні погрози й дай Своїм слугам проповідувати Твоє слово з усією відвагою, коли Ти простягаєш Свою руку, щоб зціляти, і коли знамена та чудеса діються через ім’я Твого святого Слуги, Ісуса. А коли вони помолилися, затряслося місце, де вони були зібрані, і всі сповнилися Святим Духом, і з відвагою проповідували слово Боже.» — Дії 4:29-31

Вони не просили про відсутність проблем. Вони просили про відвагу посеред проблем.

Зріла молитва виходить за межі моїх потреб. Заступник — це той, хто дозволяє Богові покласти на своє серце справи, більші за його власний комфорт. Якщо я молюся лише за себе, моя молитва може бути щирою, але ще не зрілою. Церква, яка перестає молитися за загублених, починає жити лише для себе.

Коли ми починаємо молитися ширше — за людей, за церкву, за місто, за важкі ситуації, — ми швидко відкриваємо одну річ. Ми не завжди знаємо, як молитися. І це дуже важливе відкриття. Визнати: «Господи, я не знаю, як молитися» — не поразка. Біблія каже, що Святий Дух допомагає саме в цьому місці.

7. Святий Дух допомагає нам молитися дієво

«Так само й Дух підтримує нас у нашій немочі. Бо ми не знаємо, про що молитися, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає думку Духа, бо за Божою волею Він заступається за святих.» — Послання до Римлян 8:26-27

«Бо ми не знаємо, про що молитися, як належить». Тобто часом:

• ми не знаємо, як.
• Часом ми не бачимо всієї картини.
• Часом знаємо лише уривок.
• Часом відчуваємо тягар, але не вміємо його назвати.
• Часом бачимо симптоми, але не знаємо кореня.

Але тоді Святий Дух підтримує нас у нашій немочі. Святий Дух допомагає не лише сильним. Він підтримує нас у слабкості.

«А ви, улюблені, будуючи самих себе на вашій пресвятій вірі, моліться в Дусі Святому. Зберігайте самих себе в Божій любові, очікуючи милосердя нашого Господа Ісуса Христа для життя вічного.» — Послання Юди 1:20-21

Молитва в Дусі Святому будує внутрішню людину. Це не просто додаток. Це Божа допомога.

Часом замість того, щоб одразу промовляти всі відомі фрази, варто зупинитися й сказати: «Душе Святий, веди мене. Покажи мені, як молитися. Покажи мені, що важливе. Покажи мені, чи маю я просити, оголошувати, мовчати, прощати, прославляти, дякувати, чи просто перебувати». Ви можете практикувати:

• хвилину тиші перед молитвою,
• молитву іншими мовами, якщо ви це практикуєте,
• записування думок, які приходять,
• перевірку всього Словом,
• запитання: «Чи це веде до Ісуса, миру, правди й любові?»,
• послух тому, що показує Дух.

Багато людей молиться так, ніби молитва — це список справ до Бога. А часом найважливіший момент молитви починається тоді, коли ви перестаєте говорити й починаєте слухати. Не кожна тиша порожня. Часом тиша — це місце, де Святий Дух упорядковує серце.

Коли я не знаю, як молитися, я не безпорадний — я маю Помічника. Святий Дух не є додатком до молитви. Він — Той, Хто вчить нас молитися згідно з серцем Отця. Дієва молитва — це не лише молитва з мого розуму. Це молитва у співпраці зі Святим Духом. Не кожна тиша в молитві є порожнечею. Часом тиша — це місце Божого ведення.

Якщо Святий Дух веде молитву, то Він вестиме нас також до єдності. Бо Святий Дух не будує хаосу. Не будує суперництва. Не будує приватних амбіцій.

Святий Дух веде Тіло Христове до згоди з Ісусом і між собою.

8. Молитва згоди має силу

«Іще кажу вам: якщо двоє з вас на землі однодушно проситимуть про щось, станеться їм це від Мого Отця, Який на небі. Бо де двоє чи троє зібрані в Моє ім’я, там Я посеред них.» — Євангеліє від Матвія 18:19-20

Але зверніть увагу на слово: однодушно. Недостатньо, щоб двоє людей були в одному приміщенні. Згода глибша — це спільне налаштування сердець під волю Бога. Можна бути близько фізично, але далеко духовно. Можна бути на одному молитовному зібранні, але в серці носити образу, суперництво, брак довіри, осуд.

Практичні приклади:

Чоловік і дружина моляться про родину, але щодня звинувачують одне одного. Їхні вуста кажуть: «Господи, поблагослови наш дім», але їхні серця перебувають у конфлікті. Лідери моляться про церкву, але не довіряють одне одному, змагаються, порівнюють себе, обороняють свої позиції. Спільнота молиться про пробудження, але люди не хочуть простити одне одному. Це не означає, що Бог не чує. Але це означає, що наші серця не стоять у згоді.

«Ось як добре і як любо, коли брати живуть разом у єдності. Це як дорогоцінна олія на голові, що стікає на бороду, бороду Аарона, і стікає на край його риз. Це як роса Хермону, що спадає на гори Сіону, бо там Господь наказав благословення і життя навіки.» — Псалом 133:1-3

Там, де є єдність, там є простір для благословення. Не удавана єдність. Не єдність через заметення проблем під килим. Не єдність через контроль. А єдність у правді, любові й смиренні.

Не кожна спільна молитва є молитвою згоди. Згода — це не лише вимовляння тих самих слів, а стояння в тому самому дусі, тій самій вірі й тому самому напрямку. Бог не будує прориву на хаосі сердець, які тягнуть у різні боки. Єдність полягає не в тому, що всі вдають, ніби проблем немає. Єдність полягає в тому, що всі підкоряються Ісусові.

Якщо ми слухаємо Отця, перебуваємо в Христі, очищаємо серце, наполегливо віримо, молимося за інших, співпрацюємо зі Святим Духом і стаємо в згоді — тоді настає момент, коли молитва має перейти в послух. Бо молитва, яка діє, не закінчується лише на словах. Часом після «амінь» починається найважливіша частина.

9. Молитва не замінює послуху

«Господь сказав до Мойсея: Чому ти волаєш до Мене? Скажи синам Ізраїля, щоб рушали. А ти підніми свій жезл, простягни руку над морем і розділи його, щоб сини Ізраїля пройшли посеред моря по сухій землі.» — Книга Виходу 14:15-16

Ізраїль стоїть перед Червоним морем. За ними Єгипет. Перед ними вода. Ситуація неможлива. Мойсей волає до Бога, а Бог каже щось несподіване: «Чому ти волаєш до Мене? Скажи синам Ізраїля, щоб рушали».

Це не означає, що молитва була поганою. Це означає, що настав момент дії. Бувають моменти, коли треба волати. Бувають моменти, коли треба чекати. Але бувають і моменти, коли Бог каже: «Рушай».

Практичні приклади

• Ви молитеся про примирення, але не хочете зателефонувати.
• Ви молитеся про роботу, але не надсилаєте резюме.
• Ви молитеся про здоров’я, але ігноруєте базову відповідальність за тіло.
• Ви молитеся про духовний розвиток, але не відкриваєте Слова.
• Ви молитеся про церкву, але не хочете служити.
• Ви молитеся про визволення від гріха, але не відрізаєте джерело спокуси.
• Ви молитеся про прорив у стосунках, але не хочете сказати правду в любові.

Часом подальша молитва — це вже прихована форма уникання послуху.

«Так і віра, коли не має діл, сама в собі мертва.» — Послання Якова 2:17

Віра діє. Йдеться не про спасіння через діла. Йдеться про те, що жива віра приносить плід. Якщо я справді вірю, що Бог мене веде, я зроблю крок. Якщо я справді вірю, що Бог дає мудрість, я її застосую. Якщо я справді вірю, що Бог говорить мені простити, я прощу. Якщо я справді вірю, що Бог посилає мене до когось, я піду.

Молитва, яка діє, не закінчується на «амінь». Вона часто починається після «амінь». Часом Бог не дає наступного одкровення, бо чекає на послух щодо попереднього. Не просіть Бога благословити дорогу, на яку ви не хочете ступити. Бувають моменти, коли подальша молитва — це не духовність, а зволікання з послухом.

Ісус часто після молитви діяв конкретно

Ісус не відокремлював молитви від дії. Молився в пустелі, а потім ішов проповідувати. Молився, а потім обирав учнів. Дякував Отцеві, а потім примножував хліб. Дивився на Отця, а потім зціляв. У Гетсиманії молився в покорі, а потім пішов на хрест. Молитва Ісуса не була втечею від місії. Вона була джерелом місії.

«Тих днів Ісус вийшов на гору, щоб помолитися, і цілу ніч провів у молитві до Бога. А коли настав день, прикликав Своїх учнів і вибрав з-поміж них дванадцятьох, яких назвав апостолами.» — Луки 6:12-13

Ціла ніч молитви. А потім конкретне рішення. Це показує нам гарний взірець. Молитва веде до розрізнення. Розрізнення веде до рішення. Рішення веде до дії.

Підсумок

У першій частині ми говорили:

• Не моліться як сироти.
• Не намагайтеся переконувати Бога, який не хоче допомагати.
• Приходьте до Отця з довірою.
• Користуйтеся авторитетом в ім’я Ісуса.
• Говоріть згідно зі Словом.
• Не благайте про те, що Бог уже відкрив і дав у Христі.

Сьогодні ми пішли далі. Бо молитва, яка діє, — це не лише правильні слова. Це життя молитви. Дієва молитва:

•  Починається зі слухання Отця.
•  Випливає з перебування в Христі.
•  Вимагає серця, вільного від непрощення, гордині й поганих мотивів.
•  Потребує наполегливості, коли відповідь не проявляється одразу.
•  Виходить за межі моїх потреб і стає заступництвом за інших.
•  Співпрацює зі Святим Духом.
•  Зростає в єдності та молитві згоди.
•  Веде до конкретного послуху.

Молитва, яка діє, — це не лише молитва з авторитетом. Це молитва людини, яка живе близько до Отця.

Сьогодні Бог запрошує нас не лише до того, щоб ми краще говорили в молитві. Він запрошує нас до глибшого життя молитви.

• До життя, в якому ми слухаємо Отця.
• До життя, в якому ми перебуваємо в Христі.
• До життя, в якому ми прощаємо.
• До життя, в якому ми очищаємо мотиви.
• До життя, в якому ми не знемагаємо, коли не бачимо одразу.
• До життя, в якому ми молимося не лише за себе, а й заступаємося за інших.
• До життя, в якому Святий Дух веде наші молитви.
• До життя, в якому ми стаємо в згоді.
• До життя, в якому після молитви ми робимо крок послуху.

Бо молитва — не додаток до життя з Богом.

Підсумок

• Син не лише говорить з авторитетом. Син слухає Отця.
• Молитва — це не відірвана дія. Вона — плід перебування.
• Непрощення тримає серце у в’язниці, навіть коли вуста промовляють молитви.
• Авторитет без смирення стає духовною зарозумілістю.
• Наполегливість не змінює Бога. Наполегливість береже мою віру.
• Зріла молитва виходить за межі моїх потреб.
• Коли я не знаю, як молитися, я маю Помічника — Святого Духа.
• Не кожна спільна молитва є молитвою згоди.
• Молитва, яка діє, не закінчується на «амінь». Вона часто починається після «амінь».
• Молитва, яка діє, — це молитва людини, яка живе близько до Отця.

Молитва

Отче, дякуємо Тобі, що Ти навчаєш нас молитви не як релігійної дії, а як життя з Тобою. Дякуємо, що через Ісуса маємо доступ до Тебе. Дякуємо, що ми не сироти. Дякуємо, що можемо приходити до Тебе з довірою. Душе Святий, навчи нас не лише говорити, а й слухати. Навчи нас розпізнавати серце Отця. Навчи нас перебувати в Христі. Навчи нас молитися згідно зі Словом і згідно з Твоїм веденням.

Покажи нам місця, в яких наше серце потребує очищення. Покажи непрощення, яке треба віддати. Покажи гординю, яку треба впокорити. Покажи погані мотиви, які треба очистити.

Дай нам наполегливість, коли ми не бачимо відповіді одразу. Дай нам серце заступників, що виходить за межі власних потреб. Дай нам єдність у молитві як Церкві. Дай нам відвагу, щоб після молитви зробити крок послуху.

Нехай наша молитва не буде лише словами. Нехай буде плодом життя поруч із Тобою.

В ім’я Ісуса. Амінь.